Олександр Теодорович Смакула

Олександр Теодорович Смакула
(1900-1983)

Програмовані, тонкоплівкові технології, гетеролазери, надчисті ("космічні") кристали, однокристальні мікропроцесори, раді­аційна фізика твердотільних матеріалів, модерна сенсорика - аж не віриться, що всі ці сучасні, актуальні й перспективні напрями охоплювала одна людина, видатний український фізик професор Олександр Смакула. Олександр Смакула блискуче освоїв основи квантової механіки, яка тільки-но створювалася, і застосував їх для розв'язання механізмів взаємодії електромагнітного випромінювання з кристалом. Він також використав поняття квантових осциляторів для опису та пояснення радіаційного забарвлення кристалів, вивів кількісне математичне співвідношення, відоме як формула Смакули.

Олександр Смакула увійшов в історію науки як один із найвидатніших українських фізиків ХХ ст. Він є гордістю не лише українського наро-ду, а й світової науки. Понад 40 років свого життя Олександр Смакула віддав науці за межами України. "Але своєї Батьківщини не забув і повік не забуду", - писав він у 1964 році.
Народився український учений 1900 року в селі Доброводи неподалік від Збаража на Тернопільщині в селянській родині. Закінчив початкову школу у рідному селі, вчився в Збаразькій, а пізніше - Тернопільській гімназії. Уже в юнацькі роки Олександр виявив успадковану від батьків любов до рідного краю і до його історичного минулого. Війна 1914 р. та події 1918 р. спонукали його до безпосередньої участі у встановленні національної влади у Доброводах. Як свідомий юнак-гімназист, Олександр Смакула вступив до лав Української галицької армії.
Згодом, у 1922 р., О. Смакула успішно закінчив навчання в Тернопільській гімназії і того ж року склав іспити до Геттінгенського університету - відомого європейського наукового центру в Німеччині. 1927 р. Олександр здобув наукову ступінь доктора філософії, успішно склавши докторський іспит, та став працювати асистентом у фізичному інституті під керівництвом знаменитого професора Роберта Поля. Олександр Смакула мав добру наукову перспективу в Німеччині, та все-таки прагнув повернутися на рідну землю. 1928 року він, на запрошення колишнього вчителя і земляка професора А. Музички, приїхав до Одеси працювати в університеті. Проте, беручи до уваги винятково тяжкі часи для України й особисто для О. Смакули, професор Поль відкликав його до Німеччини. І вже 1930 року молодий учений почав працювати у Гайдельберзі в Інституті медичних досліджень керівником оптичної лабораторії, а з 1934 р. - керівником дослідної лабораторії всесвітньо відомої фірми Карла Цайсса в Єні.

У 1935 році О. Смакула робить епохальне відкриття, на яке отримав перший у світі патент, - спосіб поліпшення оптичних приладів, що отримав назву "просвітлення оптики". Суть відкриття в тому, що поверхню скляної лінзи покривають спеціальним шаром певного матеріалу..., що значно зменшує відбивання світла від поверхні лінзи й одночасно збільшує контрастність зображення. Оскільки оптичні лінзи є основним елементом різних приладів - фотоапаратів, мікроскопів, телескопів, перископів, стереотруб, біноклів, різних оптичних пристроїв до стрілецької зброї тощо - це відкриття стало великим здобутком, яким користується все людство до сьогодні, як на Землі, так і в космосі для фотографування Землі та інших планет. Проте мало хто знає, що цим епохальним відкриттям ми завдячуємо українському вченому і винахідникові Олександрові Смакулі.
Важким і морально, і фізично був для ученого період Другої світової війни. Праця у гітлерівській Німеччині супроводжувалася голодом і холодом. Тоді ж О. Смакулу спіткала тяжка утрата - помер його син. А наприкінці війни американська окупаційна влада вивезла ученого разом з іншими видатними фізиками й інженерами до США, де його змусили працювати у військовому форті-лабораторії (штат Вірджинія) на потреби військово-промислового комплексу, досліджуючи матеріали для інфрачервоної техніки. 1951 р. українського вченого запросили на посаду професора Массачусетського технологічного інституту (МТІ), при якому згодом він заснував і очолив лабораторію фізики кристалів. Цей науковий заклад вважається найкращою вищою технічною науковою інституцією в Америці. У той час в цьому інституті працювало багато значних світових учених: творець кібернетики Вінер, засновник математичної теорії пересилання інформації К. Шеннон, фахівці з теорії інформації Д. Віснер та квантової механіки Д. Слейтер та багато інших. Серед цієї наукової еліти професора О. Смакулу вважали одним із кращих. Він здобув пошану за енциклопедичні знання з різних технічних ділянок науки, зареєстрував багато патентів, написав чимало наукових праць.

Смакула винайшов і запровадив оригінальні технології вирощування, очищення й дослідження кристалів, дослідив неоднорідності у мішаних кристалах та дефектах германію й кисню в монокристалах кремнію, дослідив зміни властивостей кристалів внаслідок впливу радіації та дефектів.

Професор О. Смакула написав фундаментальну монографію "Монокристали: вирощування, виготовлення і застосування", яка вийшла 1962 р.

Олександр Смакула досліджував і органічні кристали, що згодом дало змогу синтезувати вітаміни А, В2 та D. Долучився до розвитку квантової теорії, мав чимало ґрунтовних ідей про багаторівневість структури навчального процесу у вузах, про гуманізацію й екологізацію освіти, про наукову термінологію, про гармонію фундаментальних і прикладних досліджень, теорії й експерименту. Він автор понад 100 наукових праць.

Незважаючи на те, що Олександр Смакула був далеко від батьківщини, він завжди залишався патріотом України, підтримував тісні зв'язки з українцями американської діаспори, був дійсним членом наукового товариства Тараса Шевченка, почесним членом товариства Українських Інженерів в Америці та інших наукових товариств. Він багато допомагав своїм землякам-науковцям. Протягом довгих років життя за кордоном учений мріяв побачити Україну. У 1972 р. він взяв участь у Міжнародній конференції з кристалографії, що відбулася у Вірменії, після якої йому дозволили відвідати рідних на батьківщині. Це були перші й останні після Другої світової війни відвідини ним України, рідного села Доброводи, Тернополя і Києва. Олександр Смакула помер 17 травня 1983 р., у м. Обурн у США, де його і поховали.
Науковці-земляки пам'ятають про свого видатного краянина. Навесні 1996 року було засновано Тернопільський обласний Фонд Олександра Смакули, який має за мету пошук і повернення до активного наукового й культурного обігу спадщини О. Смакули та інших українських учених. 1992 р. Львівським НТШ проведено перший міжнародний Смакулів симпозіум, у 2000 р. - другий. До 100-річного ювілею видано перший том "Наукових праць" О. Смакули. До цієї дати випущено художній конверт "Олександр Смакула", встановлено величний пам'ятник ученому в с. Доброводи, відкрито його меморіальний музей у природничому ліцеї ім. О. Смакули в рідному селі. Рішенням ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 2000 рік проголошено роком Олександра Смакули.
Про життя, працю та вшанування нашого великого земляка ми пропонуємо вам прочитати такі статті.

Витрихівський М. У науку - з любов'ю. До України: Світова наук. громадськість відзначає 100-річчя з дня народж. відомого укр. фізика // Україна молода.- 2000.- 7 верес.- С. 10.

Довгий Я. Олександр Смакула: повернення на рідну землю // Світ фізики.- 2000.- № 3.- С. 22-23.

Кияк Б. Смакулова гора // Світ фізики.- 2000.- № 1.- С. 20-22.

Козирський В. Батько сучасної оптики та космічних технологій / В. Козирський, В. Шендеровський // Вечір. Київ.- 1999.- 14 жовт.- С. 6.

Козирський В. Олександр Смакула - автор відкриття століття: (до 100-річчя від дня народж.) / В. Козирський, В. Шендеровський // Фізика.- 2000.- № 26.- С. 5, 8.

Шаромова В. Олександр Смакула - автор відкриття століття: Сценарій наук.-теорет. конф.: 9-11 кл. / В. Шаромова, В. Соколова // Фізика.- 2003.- № 32.- Вкл.- С. 1-11.

Іван Павлович Пулюй

Іван Павлович Пулюй
(1845-1918)

Другого лютого 1995 року Україна вперше і урочисто відсвяткувала 150-річчя від дня народження Івана Пулюя. До цього часу жителі України не знали хто він такий. А за кордоном вже давно шанували його як обдарованого фізика і електротехніка, людину твердих переконань, а також вірного сина українського народу. В одній з австрійських газет учений Вільгельм Форман писав: "Доктор Іван Пулюй належить до найцікавіших постатей науки кінця ХІХ і початку ХХ сторіч".

Народився Іван Павлович Пулюй (учений змінив прізвище Пульгуй на Пулюй у 1881 році) у містечку Гримайлові на Терно-пільщині в небагатій, але порядній і поважній родині бургомістра.
У 1864 р. Іван Пулюй з відзнакою закінчив Тернопільську класичну гімназію і в цьому ж році вступив на теологічний факультет Віденського університету. Одночасно він відвідував лекції з математики, фізики та астрономії. По закінченні курсу богослов'я замість отримання сану священника, всупереч волі батьків, І. Пулюй у 1869 р. вступив на філософський факультет Віденського університету. Після закінчення навчання у 1872 р. він став асистентом кафедри експериментальної фізики цього університету, а згодом - асистентом-викладачем кафедри фізики, механіки та математики Військово-морської академії у м. Фіуме (тепер Рієка в Хорватії). У 1875 р. Іван Павлович вступив у Страсбурзький університет, де вивчав електротехніку, з відзнакою захистив дисертацію і здобув ступінь доктора філософії цього ж університету (спеціалізація з фізики). Потім він повернувся до Відня, де працював приват-доцентом Віденського університету, обіймав посаду технічного директора електротехнічного бюро.
Подальша доля ученого пов'язана з Прагою. Професор І. Пулюй очолював кафедру фізики в Німецькій вищій технічній школі. 1902 р. він став першим деканом першого в Європі електротехнічного факультету, забезпечуючи найвищий рівень наукових досліджень у своїй лабораторії. Разом з ним працювали викладачі й студенти-політехніки, а також професори з інших навчальних закладів (чеських і німецьких). Маючи глибокі знання та веселу вдачу, професор І. Пулюй здобув неабиякий авторитет серед учених, громадських діячів та промисловців. Серед його добрих знайомих був і видатний фізик А. Ейнштейн.

Характерною рисою наукової творчості Пулюя є те, що об'єктом його уваги завжди були проблеми, які перебували на передньому краї фізичної науки та технічного прогресу: молекулярна фізика (сімдесяті роки), катодні промені (початок вісімдесятих, електротехніка, властивості та природа рентгенівських променів).

Український учений увійшов у фізику в час розквіту молекулярно-кінетичної теорії газів, яка була першим важливим кроком на шляху пізнання мікроструктури речовин.

Праці Пулюя в галузі молекулярної фізики важливі тим, що дані про коефіцієнти внутрішнього тертя та дифузії газів і пари є вихідними, коли обчислюють такі мікроскопічні величини, як середня довжина вільного пробігу молекул, їх кількість в одній грам-молекулі тощо.

У галузі електротехніки учений удосконалив технологію виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп, першим дослідив неонове світло. Його лампи були набагато кращими від ламп Едісона і демонструвалися 1884 р. на всесвітній виставці в м. Штайєрі. У дослідженнях ламп Івану Павловичу допомагала панна Катерина-Йосифа-Марія Стозітська, яка згодом стала його відданою дружиною (вона навіть відрізала свої коси і віддала волосся для сирівця - його карбонізували й припаювали до ламп). У них народилося п'ятнадцятеро дітей, проте живими залишилося тільки шестеро.
Професор І. Пулюй також причетний до розвитку телефонних мереж та будівництва електростанцій.

Ряд промислово розвинених країн Європи запатентували запропоновану Іваном Пулюєм конструкцію телефонних станцій та абонентських апаратів, зокрема застосування розподільчого трансформатора. З участю земляка запущено ряд електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині, а також першу в Європі на змінному струмі.

Досі залишається суперечливим питання про відкриття рентгенівських променів. Після того, як К. Рентген 23 січня 1896 р. виступив з лекцією про "Новий ряд променів", І. Пулюй 15 лютого 1896 р. виступив з публічною доповіддю "Про невидимі промені та фотографування невидимого".

У цій доповіді Пулюй ґрунтовно пояснив присутнім та на численних вдалих прикладах продемонстрував суть і характер Х-променів (так називав їх і Рентген), ґрунтовно пояснив характерні властивості цих променів та їх відмінність від катодних. Пулюй ознайомив слухачів зі своїми фотознімками, зробленими при допомозі Х-променів, які він одержав при застосуванні вакуумної лампи, сконструйованої ним ще в 1880 році...

Рентген надавав значення тільки фактам, а не їх поясненню. Тому, на думку учених, І. Пулюя слід вважати основоположником науки про рентгенівські промені аж ніяк не меншою мірою, ніж Рентгена.
І. Пулюй опублікував понад 50 наукових праць. За свідченням очевидців, він знав 15 мов, у тому числі давні - грецьку і гебрейську. Понад 50 років Іван Павлович прожив за межами рідної Галичини. Але всі ці роки він пильно стежив за життям українського народу і завжди виступав на його захист.
У студентські роки І. Пулюй перекладав українською мовою підручники з геометрії та ботаніки і одночасно - молитовник, щоб українці мали змогу звертатися до Бога своєю рідною мовою. Пізніше, разом з П. Кулішем та І. Нечуєм-Левицьким, десятки років працював над перекладом українською мовою та виданням Біблії. Іван Пулюй виступав за створення українського університету у Львові, друкував статті на захист української мови. У роки першої світової війни він виступав за відродження української державності. На 60-му році життя професор І. Пулюй писав: "Нема більшого гонору для чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю".
Помер І. П. Пулюй 31 січня 1918 р. у Празі, де його і поховано. На його честь встановлено меморіальні дошки у Відні та Празі. Останніми роками видатний учений знову повертається в Україну. Цьому сприяло відзначення 50-річчя від дня його смерті і особливо широке святкування 150-річчя від дня його народження. Було видано його праці, матеріали про нього вміщено в багатьох міжнародних журналах. У Києві на науковій сесії відділення фізики і астрономії НАН України було прийнято рішення про запровадження премії імені Івана Пулюя для студентів та аспірантів. Випущено ювілейну марку та конверти на честь ученого. Одна із вулиць Києва названа його іменем. У 1994 р. Кабінет Міністрів України ухвалив постанову про "Присвоєння імені Івана Пулюя Тернопільському приладобудівному інституту". У цьому інституті встановлено погруддя, а в його рідному Гримайлові споруджено пам'ятник ученому.
Ці статті допоможуть вам докладніше дізнатися про нашого видатного співвітчизника.

Влох О. Г. Доля вченого в долі України / О. Г. Влох, Р. П. Гайда, Р. М. Пляцко // Аксіоми для нащадків: Укр. імена у світовій науці.- Л., 1991.- С. 119-143.

Дубас З. В. (Пульгуй) Пулюй Іван Павлович // Дубас З. В. Іскристі зернятка: Цікаві розповіді та бувальщина.- Т., 1999.- С. 156-159.

Заставний Ф. Іван Пулюй - видатний український геополітик // Географія та основи економіки в шк.- 2002.- № 6.- С. 49-51.

Никонов В. П. Возвращение ученого: К 157-й годовщине со дня рождения И. П. Пулюя // Конструктор.- 2002.- № 3.- С. 11-12.

Шаров І. Пулюй Іван Павлович // Шаров І. 100 видатних імен України.- К., 1999.- С. 341-344.